?

Log in

No account? Create an account


Ще взимку ми вирішили поїхати в Норвегію в похід. Планування було на найвищому рівні: квитки ми придбали вже в березні, та й основний план був готовий досить скоро. 

Тепер, вже після поїздки можу сказати, що Норвегія – це країна, що змінила моє бачення цього року. Протягом всієї подорожі мене не покидало відчуття: невже це справді зі мною? Невже така краса існує тут поряд? От ти живеш і не знаєш, що зовсім недалеко може бути так гарно, що просто хочеться затамувати подих і насолоджуватися всім навколо.

Щодо самої подорожі, то вона була справді класна! Звісно, були певні якісь дискомфортні моменти, але ж не вони визначають настрій!

З Бидгощі до Гданська наша дівчача команда (Маша, Іра і я) вирушили машиною разом з Мєшко. Дорогою він розповідав нам про свої мандрівки з Мареком і без. Було цікаво і незвично слухати такі розповіді від директора школи. Ночівлі взимку десь під снігом в Норвегії, прогулянки по Татрах, каякові сплави... справді в Мєшко є що розповісти! 

В аеропорту Гданська ми вже зустрілися з Мареком, Віктором і Робертом. Віктор – це як дорослий хлопчик, який виріс лише тілом, а відчуттями – як мала дитина, що хоче бавитися, дуркувати і епатувати. Марек - більш розважливий, але в ньому кипить енергія. Роберт – типовий приклад спокійної дорослості. 

Read more...Collapse )
З каякарством в Польщі я познайомилася минулого року, коли моя подруга гукнула мене з собою і сказала, що це буде весело. Мене не треба довго вмовляти і я одразу погодилася.
Мій перший сплав на каяках відбувався водами річки Вда. Річка була досить вузькою і звилистою. Мій партнер по каяку був радісний і спокійний Валік. Це він порівняв каяк з пластиковим тазком, де ти не можеш просто плисти по визначеному курсу. Він розповідав мені цікаві історії, підтримував і казав спокійно відпочивати на рівних шматках ріки. Ми врізалися то в правий, то лівий берег, перепривали через невеликі перепони, нас поливало дощем... І все це було веселою і гарною пригодою! Мене зворушила турбота Валіка, коли він запропонував мені вдіти його суху сорочку, бо в мене не було нічого, щоб перевдітися під час переври. Мені було дивно почути, що дві дівчини вже втомилися і готові піти далі пішки. Це ж пригода! Врешті решт ми всі доплили до фінішу, перевділися і задоволені собою поїхали додому.
Мій другий сплав був Брдою через Бидгощ. Ця пригода була менш екстримальнию. Брда – широка і спокійна ріка. Ми гребли вперед, пропливали під всіма красивими мостами, махали перехожим і багато сміялися. Цікавинкою мандрівки було шлюзування: ми заплили в шлюзові ворота, тоді рівень води всередині опустили метрів на 2-3, а тоді ми спокійнесенько виплили далі до центру міста.  Наша мандрівка скінчилася в райноі Лучнічки. Мандрівка була просто сонячною і надзвичайно гарною.
Моя наступна мандрівка відбулася взимку! Цей досвід був взагалі страшенно кумедний. На той час до Бидгощі приїхав мій знайомий з Аргентини, з яким я до цього познайомилася в Вільнюсі. Ми стояли в черзі на каток, а я переглядала стрічку ФБ, де побачила, що один з моїх шалених бидгоських знойомих збирається на зимовий сплав Брдою. Я зачитала вголос цю дивну зимову інінціативу моїм не менш шаленим друзям, а вони сказали, що хотять теж так і наполягли, щоб я подзвонила і записала нас трьох на той сплав. Коли я набрала організатора, то виявилося, що вони вже встигли відмінити сплав, бо ніхто не записався до нас, але оскільки ми таки вирішили сплавлятися, то сплав вирішили все ж організувати. До нас ще долучився один іспанський колега. І в результаті ми мали склад: два поляки, дві українки, іспанесь, аргентинець і рятівник. Ми плили по Брді аж до фордону, де Брда впадає в Віслу. Сплав був досить спокійний, ми счіплялися разом посеред річки і пили чай з цукерками. Філіп і Міхал розповідали нам цікаві історії і легенди Бидгощі. Ми спостерігали за чайками  і чаплями, пробували на міцність лід на воді і сміялися з качиного Ісуса (хто ж ще вміє ходити по воді!). Я зрозуміла, що і зимовий сплав може бути гарним видом відпочинку, тільки треба бути акуратнимиJ
Останній мій каяковий сплав відбувся тиждень тому і це було неймовірно класно! Я дещо вагалася, чи їхати мені, бо до цього таки я хворіла і ще не до кінця одужала до моменту виїзду. Врешті-решт я таки вирішила їхати, бо це ж каяки! Під час мандрівки до Сошиці було вже досить цікаво і приємно спілкувати з Даміаном і Кінгою. Знайомство з організаторкою цього виїзду Касьою взагалі було дещо сюрпризом для мене. Кася виявилася милою білявкою, дещо інровертом  і до цього страшенно цікавою людиною. Після приїзду ми пішли гуляти на озеро. Такої краси я ще ніде не бачила: лісове озеро, оточене височенними соснами, які відображаються в прозорій воді озера, спокій та тиша навколо. Першого дня ми сплавлялися річкою Лупава. Це цей сплав був наповнений нейовірними пейзажами, співом пташок і водночас екстремальними перелазами і перепливами через повалені дерева. Часом треба було повністю сховатися в каяк, а часом доводилося вилазити, щоб перетягти каяк через перепону. В таких екстремальних ситуаціях зазвичай проявляютсья найкращі людьські риси: це взаємодопомога, вміння кооперуватися, самопожертва, щирість і співчуття. Доброта – це саме те, що мене підкупає під час таких дещо екстримальних мандрівок. Мій партнер по каяку Міша був галантним джентельменом. Він сам тягнув каяк, не дозволяв мені з нього вийти. А ще чудовим моментом в каякарстві є пригощання друзів смаколиками, просто пропливаючи поряд. Цей перший день скінчився шаленою втомою і смачною вечерьою. Вже ніхто й не пішов купатися в тому кришталево чистому озері в Сошиці. В неділю в нас дещо змінився склад учасників, бо частина поїхала додому, двоє лишилися відпочивати, а ще двоє долучилися. В новому складі моєю партнеркою стала Іра. Траса рікою Слупія була дещо легшою, але як для мене особисто, то мені було складніше, бо треба було вчитися різко розвертати каяк одним веслом, що зазвичай роблять хлопці, сидячи позаду в каяку. Зрештою я більш-менш опанувала цю майстерність, і ми могли спокійно насолоджуватися природою навколо, підгрібаючи веслами. Цей день був не настільки героїчним, але попередня втома, сівший голос таки давали про себе знати. Наша мандрівка скінчилася на широченному озері, де треба було дещо більше грести, але при цьому цей неймовірний простір просто поглинав своєю красою. Після закінчення мандрівки ми пообідали в ресторані на березі великого озера, а потім вже дорогою додому ми ще зупинилися коло іншого лісового озера і таки скупалися  в його прозорих водах. Я повернулася додому неначе з казки: до сих пір стоять перед очима картини цих озер, зелених берегів, лебедів з лебедятами і ці чарівні річечки, що мерехтять в сонячному світлі.
Після цих всіх сплавів я зрозуміла, що каякариський спорт може бути дуже цікавим, в міру екстримальним і доступним. Я думаю, що таких історій в мене ще буде досить багато тут:)

2016

Останні дні 2016 року. А це значить, що прийшов час підводити підсумки. Що можу сказати? Я щиро вдячна цьому року за те, що він був таким активним та приніс море змін.
Більш детально:)Collapse )
Цікаво, що думки таки матеріальні. Коли починала вчити польську я ще зовсім ніде не збиралася. А от вже у вересні минулого року, коли пішла на А2, то різні думки почали лізти в голову. Я продовжувала вчити польську в своє задоволення... і рапотом таки задумка щодо переїзду почала набувати матеріальних якостей. Спочатку прийшло повідомлення на пошту про ваканцію в Польщі. І я погодилася надіслати їм резюме і просто спробувати сказати "так" чомусь новому і невідомому. Процес з працевлаштуванням зайняв досить багато часу, проте мені хочеться сподіватися, що воно того варте. Мені було важко розірвати ниточки, які мене пов'язували з роботою, людьми там... Важко було просто відділитися від сім'ї, прийняти біль і смуток від того, що доводиться розставатися на тривалий період. Звісно, добре знати, що мене так багато людей люблять, що цінують і бажають мені лише добра. Легко сказати: зібрати валізу і поїхати. Але весь цей процес такий тяжкий. Я намагалася триматися зібраною, хоча часом хотілося просто розплакатися від емоційного навантаження, яке з усіх сторін валиться.

ДаліCollapse )
Хочеться залиши тут трішки слів про похід. Для себе, щоб було.

Весь минулий тиждень я провела в поході. Так ідеально склалося: моя відпустка і Ксю, ка організовувала похід для друзів як раз в цей час.
Далі про гориCollapse )
Оригинал взят у evgenia_shato в Бесплатный флешмоб "Найди Себя!" 14-20 сентября
УРА! Новый флешмоб!

Друзья,
приглашаю вас
на пронзительный и глубокий
бесплатный  флешмоб "Найди Себя!".



Что мы будем делать:
вытащим саму свою суть,

прикоснемся к ней и перевернем всю нашу жизнь так,

чтобы жить - с радостью!

Чтобы строить свою жизнь вокруг Главного, самого важного для вас!

Чтобы каждый день играл яркими красками!

Чтобы чувствовать себя Живой!
Каждый день! Ты - Настоящая!


Никакого планирования! Никакой самодисциплины! Никаких целей!
Простая методика и ее результат станет ориентиром вашей жизни, опорой и ее путеводной звездой!

Измениться после этого может ВСЕ.
Всем на радость, само, стремительно и сильно!

Главное - изменится ваше самочувствие, вы как будто проснетесь, почувствуете вкус жизни и желание творить свою жизнь! И силы, и вдохновение на это! И спадет вся ненужная шелуха.


Как обычно в моем флешмобе:
- практические задания раз в день,
- вы пишите отчеты и получаете обратную связь от меня,
- по итогам вы получаете результат, который меняет вашу жизнь! (мне до сих пор пишут участники прошлых флешмобов с благодарностями и удивлением, насколько это все здорово работает).

По итогам флешмоба все желающие плавно перетекут в продолжение начатой работы - новую тренинговую программу "Сила намерения!".

Хотите?

Как участвоватьCollapse )

День чудових емоцій

Ще вчора ввечері я прийняла рішення встати сьогодні рано і зробити сюрприз для мами. і таки мені вдалося підняти себе о 6ій і я спекла фініковий пиріг. Звісно, своїм бродінням я розбудила маму) Але мама сама доличилася до кухонних витребеньок і ми разом зробили сніданок до 8ої, чимм дуже здивували і порадували бабусю))
так радісно когось дивувати!
після сніданку я поїхала використовувати сертифікат від бодо, що мені був подарований ще в жовтні на дн. я обрала мк по виготовленню свічок. Дякуючи Н. я познайомилася з чарівницею Ю. Вона розповіла мені про свічки стільки всього цікавого! Тепер мені до всього, що захотілося після походу, ще й хочеться купити собі парафін, форми для свічок, фітелі а ще кольорові крейдочки і серветки для декупажу.
Ю. розповіла про матеріали, з яких роблять свічки, дала все подивитись, тоді я самостійно змогла долучитись до виготовлення свічки з льодом і до декупажу свічки. було дуже цікаво) це наче сама стаєш чарівницею і з нічого робиш диво! Ще Ю. сподобалася своєю відкритістю і привітністю. З такою людиною так і хочеться бути поряд, грітися в теплі її посмішки, відкриватися самій і радіти кожній хвилині життя)
У Ю. своя майстерня - вона займається не тільки свічками, там весь спектр хендмейду. і я дуже хочу в неї ще чомусь навчитися) це ж мої потаємні мрії там в її майстерні живуть) я сьогодні ходила, всюди заглядала і таке відчуття накривало, наче воно таке моє....)люблю-люблю таке)
А одразу після мк, я зустрічалася з Л. Я її дуже люблю і так шкода, що вона зараз їде на декілька місяців додому в Крим і ми знов побачимося лише в липні, якщо в неї все буде гаразд... чудово погуляли і поспілкувалися. Л. читала свої вірші. Гарні і пронизливі.
а на самкінець вже вдома я бачила щасливі обличчя мами і бабусі, які з'їздили в Ірінь до б Ю. і д В., щоб поспівати разом і попити чаю) кажуть, мій пиріжок всім прийшовся до смаку, гарно посиділи і поспівали. Ну хіба не чудово, що люди збираються разом. щоб поспівати! Звісно організовували батьки А., але все ж!
Дякую за чудовий і насичений день!
фото моєї свічки з льодомCollapse )

May. 9th, 2015

в мене сьогодні настільки чудове відчуття було цілий день!
я прокинулася з відчуттям, що я виспалася і в мене нічого не болить - це надзвичайно)))
я нарешті помила вікно в своїй кімнаті, варила борщ, робила польську...
а саме чудове було, коли приїжджали В.А.В. В. - таке чарівне сонечко!
Мені так чудово чути, з яким захопленням А. розповідає про нього, про їх подорож до Полтави. Вони - справжнє диво.
всі сьогодні говорять про перемогу, про війну. але мені цього року якось тяжко про це думати, бо я розумію, що для нас війна на даний момент продовжується, що зараз так само гинуть люди, страждає мирне населення. і це страшно. я просто не хочу про це думати, мій мозок відмовляється сприймати весь жах воєнного стану. я знаю, що якби я була там, на сході, це би ввійшло в мою реальність з легкістю. і я б навіть не пручалась би, не намагалася б відсторонитися від цього, я була б просто там, в тій атмосфері, з війною, з воїнами. а поки я не там, чи поки війни тут нема, то я живу так, наче її зовсім нема, наче це не в моїй країні відбувається. пробачте мене за це.

May. 8th, 2015

Сьогодні я дуже втомлена. Був тяжкий день. Зараз по тв йде вечір пам'яті воєнних подій. А я почуваюся наче сама дитя війни. День пройшов - а я наче вистояла в бою з роботою, зі слабкістю тіла, з головним болем.
Треба спати, відновлюватись, щоб ноги летіли вперед, а не тремтіли від безсилля....
Надобраніч! Теплих снів!

Дощик за вікном

Сьогодні був ще один спокійний день. Я вже перестала так перейматися від того, що ми на роботі тепер після прийому документів маємо ще обов'язково набити відекс. спочатку для мене це був цілковитий стрес. ну головним чином я переймаюся через те, що тепер я витрачаю набагато більше часу на прийом одної людини, а відповідно я не можу так легко контролювати чергу. я стала просто приймати той факт, що я просто не можу контролювати все, а відповідно - нема чого переживати.я навіть сьогодні не розстроїлась, що мене поставили на інфо. і хай. нехай я трохи відпочину від компа. мені подобається людям щось розповідати, показувати, розказувати. мені подобається покращувати процес, самій придумувати вдосконалення і їх впроваджувати.
тільки мені не подобається, коли от думаєш, що вже все ідеально і не треба нічого міняти, а тут - хоба і якась новинка. і от і все. і знов думай, як його прийняти і зробити знов, щоб було зручно і практично. а в нашій роботі таке трапляєтсья надто частно. постійний вихід з зони комфорту і знов побудова цієї зони навколо нових обставин.

от А. казала мені, що піти в похід з незнайомими людьми - це вихід із зони комфорту. ну то так, але то просто пригода, коли сама обираю приймати в ній участь. і то похід - це завжди класно, навіть коли складно і неясно, що буде завтра.
а от на роботі - то це справжнє випихування з зони комфорту. і мені не подо, коли насильно так з мною роблять.

сьогодні в нас цілий день дощ. але я люблю дощ. бо коли така погода, то всі звертають увагу на природу. дощик сторює купу звуків, які є природніми, які іможна слухать довго довго. під дощик гарно спиться. найважливіше - вдягатись по погоді і брати парасольку)